загрузка...
Капітолійська вовчиця
Капітолійська вовчиця

Знаменитий римський письменник , оратор, та  політичний діяч Марк Туллій Ціцерон з гордістю говорив, що немає на землі народу, який, подібно до римлян, знав би історію свого минулого не тільки з дня заснування рідного міста, а навіть з моменту народження самого засновника міста. І справді, в римських легендах дуже докладно розповідається про історію заснування Рима, про його засновника і першого царя.

Ось що говорять нам легенди.
Еней, захисник Трої, після того як рідне місто було зруйноване, утік разом із своїм сином, довго блукав і, нарешті, прибув до берегів Італії. Вони висадились недалеко від гирла Тібру, в Лаціумі. Асканій-Син Енея  заснував у Лаціумі нове місто, назвавши його Альба-Лонга, і став у ньому царем.
Через кілька поколінь після Асканія в Альба-Лонзі царював його потомок Нумітор. Його скинув з престолу молодший брат — властолюбний і підступний Амулій, який лишив свого брата живим, але, щоб закріпити престол за собою, наказав умертвити сина Нумітора, а  дочку Рею — посвятити у весталки (так називались жриці богині домашнього вогнища — Вести, які давали обітницю безшлюбності й повинні були додержувати її під страхом смертної кара).

Незабаром у Реї-Сільвії народилось двоє хлопчиків-блнзнят. Розгніваний і наляканий Амулій засудив Рею-Сільвію на смерть, а близнят наказав кинути в Тібр. Коли раб, який ніс дітей в корзині, підійшов до річки, він побачив, що по ній ходять величезні хвилі з білими гребенями. Побоявшись увійти у воду, він залишив корзину на березі й пішов. Прибула вода підняла її, і бурхлива течія понесла б дітей, якби корзина не зачепилась за гілки дикої смоковниці. Коли вода зійшла, близнята випали на землю і почали кричати. Цей крик почула вовчиця, що прийшла до річки напитися. Вона нагодувала дітей своїм молоком. Потім близнят підібрав царський пастух і виховав їх. Він назвав їх  Ремом та Ромулом.

Грецький історик Плутарх, автор біографії Ромула, так описує характер і виховання близнят:

«Коли вони були ще маленькими, їх чудова зовнішність, високий зріст і краса ясно говорили про благородне походження. Обоє виросли сміливими, гордо дивились у вічі небезпеці і взагалі відзначались непохитною мужністю. Ромул був розважливіший від брата і мав здібності державного мужа. На сходках, де йшла мова про худобу або полювання, вія давав ясно зрозуміти, що скоріше народжений для того, щоб наказувати, ніж підкорятися іншим…

Брати поводилися як слід, шоб заслужити загальну прихильність: займалися гімнастикою, полювали, убивали розбійників, ловили злодіїв, захищали пригноблених, завдяки чому стали широко відомі».

Кожний з братів очолював невеликий загін, що складався з пастухів, бродяг і навіть рабів-утікачів.

В одній із сутичок з пастухами Нумітора Рем попав у полон, його привели в палац до Нумітора. Той, вражений благородним і мужнім виглядом юнака, зацікавився його -походженням. На запитання Нумітора Рем відповів: «Раніше ми, близнята, вважали себе синами царського пастуха, але тепер, коли нас звинуватили і обмовили перед тобою, коли вирішується питання про наше життя і смерть, я можу сказати тобі дещо важливе. Небезпека, в якій ми перебуваємо, покаже, чи правда це. Наше народження повите таємницею. Неймовірні речі чув я про наше виховання в ранньому дитинстві: нас вигодували звірі й птахи, на поталу яким нас кинули,— вовчиця кормила нас своїм молоком, дятли носили нам їжу, коли ми лежали на березі великої річки».

Слухаючи цю розповідь і зіставляючи вік юнаків з роком загибелі своїх онуків, Нумітор почав догадуватись про істину. Скоро його догадки підтвердилися. Пастух, який виховав близнят, дізнавшись, що Рем попав у полон до Нумітора, розкрив Ромулові таємницю їх народження, і той поспішив на допомогу братові. Він вирушив до Альба-Лонги  із загоном. По дорозі до нього зібралося багато жителів міста, що ненавиділи жорстокого, підступного Амулія. Повстанці убили Амулія, брані вернули престол дідові своєму  Нумітору, не схотіли залишатися в Альба-Лонзі, вирішили заснувати місто в  тому місці, куди були викинуті Тібром.
Незабаром брати посварились. Незгоди виникли з приводу того чиїм ім’ям назвати нове місто, і кому з них стати царем. Вони умовились вияснити волю богів ворожінням польотом птахів і сіли окремо один від одного, чекаючи доброго — знамення. Рем перший побачив шість шулік, але цю ж мить повз Ромула в громі й блискавці пролетіло дванадцять шулік. Між братами розгорілася суперечка: Рем твердив, що перевага залишається за ним, бо йому  першому з’явились віщі птахи, Ромул доводив, що царем повинен був стати він, адже йому з’явилось цих птахів удвоє більше.Жан Батіст Вовчиця кормить Ромула і Рема
Брати знов засперечалися, а коли Ромул почав копати рів, яким  хотів обвести стіну майбутнього міста, Рем, глузуючи, перескочив через рів і насип. Розгніваний Ромул вбив брата. Потім Ромул приступив до обряду заснування міста. Він вклав у плуг леміш, запріг бика й корову, провів глибоку борозну — межу міста. Ця межа визначала окружність міської стіни і через те називалася померій (pomerium), тобто смуга землі по обидва боки міської стіни. На місці майбутніх воріт Ромул виймав леміш і піднімав плуг, тому борозна мала розриви. Завдяки цьому обряду вся стіна, крім воріт, вважалась священною. Місто було назване ім’ям його засновника (Roma від Romulus), і Ромул став його першим царем. Пізніше римські письменники і вчені запевняли, що вони змогли точно вирахувати і визначити дату заснування міста: ця знаменна подія сталася, за їх словами, 21. 04. 753 р. до нашої  ери

Так розповідає стародавня легенда про заснування міста Рима.

В якій мірі ця легенда відображує дійсність? Чи існували Ромул і його брат Рем, про життя яких розповідається в легенді з такими подробицями? Як насправді був заснований Рим?

Подивимось, як на ці питання відповідає сучасна історична наука.